Медіаграмотність – це рівень медіакультури, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

Щомиті ми отримуємо купу інформації (бажаної і нав’язаної, правдивої і фейкової, актуальної і застарілої). Ми постійно спілкуємося з тими, хто її створив і тими, хто її споживає, так чи інакше реагуємо на неї. Ми щодня користуємося ґаджетами, щоб цю інформацію отримати, переробити, передати, зберегти, перевірити, проаналізувати, поширити тощо. Без цього нам вже вкрай важко уявити своє повсякденне життя. Дефіцит інформації попередніх десятиліть змінився на її надлишок. Але насправді дефіцитним стало вміння критично інформацію оцінювати та споживати. І хоча одні з найвиразніших ознак демократії – свобода слова та волевиявлення, в епоху цифровізації вони стали й одними з найбільших вразливих місць демократичних суспільств.

Наше сьогодення тісно взаємопов’язане із сучасними засобами медіапресою, телебаченням, радіовіщанням, кінематографом і, безперечно, Інтернетом. Цей зв’язок став міцнішим 2019–2020 навчального року внаслідок запровадження дистанційного навчання в усіх закладах освіти України. У результаті введення таких інновацій перед учителями шкіл, постало ряд проблем, пов’язаних із грамотним і безпечним використанням названих вище засобів в освітньому просторі. Ми переконані, що розв’язати ці проблеми спроможний лише медіаграмотний фахівець.

Саме тому, критично сприймати інформацію нині має вміти кожен. І потрібно, перш за все, визнати той факт, що інформація у медіа може і часто буває неправдивою та маніпулятивною. Тож, для цього необхідно підвищувати свій рівень медіаграмотності.

Один із основних показників медіаграмотності є вміння розпізнавати фейкову інформацію. Медіа впливають на різні сфери нашого життя, зокрему, професійну. Рішення, прийняті на основі хибної інформації, скоріше за все, будуть недалекоглядними та ризикованими. Розпізнавати маніпуляції, фейки, джинсу, пропаганду, відрізняти професійний журналістський матеріал від інформаційного сміття – це практична навичка, яка не виникне в людини сама по собі: її необхідно формувати, і чим раніше, тим краще. Отже, медіаграмотність являє собою ключову компетентність, якою має володіти кожна особистість. У руслі зазначеного вважаємо, що підготовка медіаграмотного педагога є першочерговим завданням для нас.

Основні принципи медіаграмотності

Основні принципи та поняття медіаграмотності були визначені Міністерством освіти Канади у Media Literacy Resource Guide у 1989 році.

Так, канадський вчений Джон Пандженте виділив такі ключові поняття медіаграмотності:

1. медіа формують наше почуття реальності. Ставлення до об’єктів реального світу формується на основі медіаповідомлень, які сконструювали фахівці, що переслідують певні цілі;
2. створення медіапродукту – це бізнес. За кожним бізнесом стоять конкретні люди зі своїми інтересами. Вони визначають зміст того, що ми дивимося, читаємо, слухаємо;
3. будь-яке медіаповідомлення транслює певні цінності прямо або неявно;
4. медіа впливають на політичну й економічну ситуацію, провокуючи соціальні зміни;
5. медіа змушують нас замислюватися про події, що відбуваються в інших країнах.

Загалом же, медіаграмотність сучасної людини можна охарактеризувати, як повноцінне життя в інформаційному середовищі.

Для цього важливо, як вже було зазначено, розуміти принципи функціонування медіа та як масова комунікація використовується у соціумі. Важливо критично осмислювати медіапродукцію та вміти аналізувати медіаполе і відповідально ставитися до медіаспоживання.

Таким чином, основним напрямком удосконалення рівня професійної компетентності вчителя є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності, яка значною мірою реалізується за допомогою Інтернет ресурсів: освітніх платформ, соціальних мереж, педагогічних форумів, вебінарів тощо. Зважаючи на це перед учителем постають проблеми: уміти критично сприймати та аналізувати отриману інформацію, зуміти об’єктивно передати її іншим та не піддатися різноманітним маніпуляціям.

Як же освоїти медіаграмотність:

1. уважно перевіряти вихідні відомості та стиль видання;
2. навчитися розрізняти маніпулятивні заголовки;
3. 3. шукатипосилання на першоджерело новини: важливо зрозуміти, хто поширив новину, від кого журналісти отримали інформацію. Якщо джерело анонімне – варто замислитися про його достовірність;
4. перевіряти інформацію на кількох ресурсах – часто замовні матеріали слово в слово передруковані в ЗМІ. Це є першою ознакою джинси. Якщо виникають сумніви у компетентності чи достовірності певного джерела – все ж краще добре промоніторити інформаційний простір;
5. вміти відрізняти коментар від новини. В ЗМІ зустрічається практика написання новини на основі допису зі сторінки якогось політика чи громадського діяча у соцмережах. Часто ці сторінки не верифіковані. Тобто, думка певної людини, чиєсь припущення, здогад або сподівання подають як доконаний факт.

Отже, сучасні електронні медіа з одного боку відкривають широкий діапазон можливостей удосконалення освітнього процесу. З іншого, використання таких ресурсів вимагають від учителя чіткого розуміння мети своєї діяльності.

Медіакомпетентність як результат медіаграмотності сучасного педагога – важливий крок у забезпеченні результативності та ефективності освітнього процесу. Саме вона дає змогу зробити навчання безперервним, всеосяжним та актуальним. Однак, жодна інновація не в змозі забезпечити технологічну результативність навчально-виховного процесу без врахування досвіду минулого та потреб майбутнього. Умовами формування медіа компетентності вчителів є перш за все їх бажання до самовдосконалення, чітка внутрішня мотивація та підтримка з боку держави.

Джерело: ЦПРПП