Ви увійшли як Гість
Група "Гості"
П`ятниця, 11.22.2019, 2:21 AM
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

 

Меню сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вхід на сайт

Пошук

Свята та події

Календарні свята та події. Спілкуємося українською

Календар

«  Лютий 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728

Корисні лінки

Головна » 2018 » Лютий » 2 » Ольга Смольницька. Євген Гребінка – гумор, фентезі, салонність
9:58 PM
Ольга Смольницька. Євген Гребінка – гумор, фентезі, салонність

2 лютого – особлива дата, яку, однак, рідко згадують. Проте цього дня народився той, чиї книги, здається, ми знаємо – а виявляється, не знаємо. Людина-епоха, людина-салон, організатор – і чудовий літератор.

         

Хто ж він? Двомовний романтик. Автор романсу “Очи черные, очи страстные”, перший перекладач поеми Пушкіна “Полтава” українською – і цей переклад вийшов самостійним твором. Лірик, байкар, автор казок, повістей, легенд, п’єс, пригодницького роману з історії Запорізької Січі (“Чайковський” не дуже поступається “Тарасу Бульбі” Гоголя). А ще – автор фактично першого українського фентезі. Меценат, педагог. Антологіст. Це – Євген Гребінка. Його вивчають у школі – наприклад, багато хто пам’ятає байку “Ведмежий суд”. Найбільше ерудовані згадають, що автор брав активну участь у викупі Тараса Шевченка з кріпацтва, у виданні його першого “Кобзаря”. Або те, що Гребінка видавав альманах “Ластівка”, де друкувались українські романтики (Тарас Шевченко, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський). Але багатюща палітра літературних творів Євгена Гребінки вимагає детальнішого ознайомлення.

Він народився 2 лютого (за новим стилем) 1812 року на хуторі Убіжище (зараз село Мар’янівка) Пирятинського повіту Полтавської губернії, у дворянській поміщицькій сім’ї. Полтавщина з її неповторним колоритом, фольклором, природою змалечку оточувала майбутнього письменника. Цікаво те, що його найбільше вабила козацька старовина (озивалося коріння), цікавила не французька чи німецька культура, в якій виховували всіх дворян, а – слов’янська. До того ж, самі корінні полтавчани – тип природженої інтелігенції (недарма ж саме полтавський говір став основною нашої сучасної літературної мови). Молодший брат романтика, Микола Гребінка, став академіком архітектури. Отже, це політики, митці, організатори – і науковці.

Словесність – не просто проби пера, а вже серйозна – супроводжувала Євгена Гребінку ще з лави у Ніжинській гімназії. До речі, уже тоді майбутній письменник виявив талант не лише об’єднуватися з однодумцями, а й самому організовувати видання і гуртки. Своєю творчістю український романтик доводив, що рідний романтизм не поступається здобуткам братів Ґрімм та інших зарубіжних письменників – варто тільки відімкнути чарівну скриньку, до якої знайдено ключа. Також варто назвати і вдячність Гребінки, уміння бути партнером. Наприклад, розділи його роману “Чайковський” супроводжуються епіграфами з Шевченкової поезії. Або історія альманаху “Ластівка”: спочатку Гребінка хотів видавати додаток українських літераторів до журналу “Отечественные записки”. Проте відмовили. Тоді письменник вирішує піти самостійним шляхом – і видає “Ластівку”. Уміння знаходити варіант, гнучке мислення – і любов до своєї культури.

Важко назвати, кого б з тогочасної інтелігенції не знав Євген Гребінка і з ким не співпрацював би: Іван Сошенко (який і познайомив з Тарасом Шевченком), сам Кобзар – коли ще був не Кобзарем, а юним художником; усі харківські романтики, Нестор Кукольник, Пантелеймон Куліш…

А що ж можна сказати про Гребінку як про автора? Розглянути всі його твори неможливо, але можна сказати пару слів про кілька з них.

Наприклад, повість “Путевые записки зайца” (1840). Написана як байка, висміює тогочасне суспільство. Наприклад, манірні журавлі танцюють… екосез. І співають претензійних і тому кумедних пісень. Або коник, якого довірливий заєць несе у своєму вусі, оспівує ліс, але варто покинути гостинну гущавину, – як комаха проклинає ліс у новій пісні та хвалить степ, куди потрапляють герої. А далі – цей утриманець невдячно ставиться до зайця, ще й звинувачує його. Хіба нам це нічого не нагадує? А зав’язка повісті взагалі прецікава: малий онук бачить помережане дивними письменами листя, – і дідусь, який знає всі мови на світі, каже, що це записки зайця. “Хіба зайці пишуть?” – “Пишуть; тепер усі тварини письменні… Нарви мені цього щавлю побільше, я тобі перекладу”. Суміш сміху і сліз (нещасного зайця застрелив мисливець, і подорожні записки – своєрідний пам’ятник звіру) – ознака цього блискучо-дотепного твору. Євген Гребінка завжди писав легко, і стиль його творів пружний, проте водночас ці книги змушують замислитися. Такі це казки-неказки, історичні романи і повісті, які не лише розважали, але й нагадували українцям про самобутню культуру.

За цей твір Гребінку звинувачували в плагіаті – нібито автор узяв французьке джерело з таким сюжетом. Але доведено, що твір українця вийшов раніше, ніж французький. А спільні ідеї часто витають у повітрі, навіть якщо представники різних культур і не відають один про одного. Також не варто забувати ще одну деталь. Гребінка до кінця життя викладав у Дворянському полку та 2-му Кадетському корпусі і словесність, і природознавство. Тому інтерес до тварин, а, головне, розуміння братів наших менших допомогли написати такий незвичний твір. Душа тварини, її вдача, психологія – усе показано в цій повісті.

Або “Записки студента”. Це твір почасти автобіографічний: український юнак, дворянин з бідної родини, їде навчатися до Петербурга. Постає питання про кар’єру. Але виходить так, що бідний українець без зв’язків не може знайти службу. Повість закінчується трагічно – смертю героя від сухот: петербурзький клімат не для південців. Твір вражає і тим, що там протиставляється щирість, відкритість, сердечність українців – і подвійний стандарт петербуржців. У чужій культурі людина гине. Євген Гребінка як той, хто чудово орієнтувався в іншій культурі, здавалося, не мав на що скаржитися, але його повість – своєрідне попередження молоді. Інше попередження – про те, як паразитизм слабшого висмоктує сили з того, хто щиро дає допомогу неробі. Це байка “Рожа да Хміль”, де такий життєвий приклад: “У мене недавно на городі / Червона Рожа зацвіла, / І треба ж, на біду, край неї Хміль пустився; / І зпершу гарно страх з сусідкою він жив. / Дивлюсь, аж приятель за гілку зачепився, / А трохи згодом глядь – всю Рожу оповив. / І бідная вона змарніла, / Поблідла, далі пожовтіла; / А проклятущий Хміль, як рута, зеленів”.

Фольклор як міцне підґрунтя творів Гребінки важко переоцінити. Але навіть якщо автор брав за основу народну казку про калинову сопілку (молодший брат рятує сад від кабана, а заздрісні старші вбивають героя), чи казку про розбійників, або народний анекдот, – усе виходило самостійним твором з багатьма планами і смислами. Своєю творчістю Гребінка доводив, що українська література, якою б мовою вона не творилася, призначена не тільки для того, щоб смішити чи викликати сентиментальні сльози.

Помер Євген Гребінка у Петербурзі 15 грудня 1848 року, не доживши до 36 років, від туберкульозу, як його герой-студент. (Але тіло письменника поховали в родинному склепі Убіжища 1849 р.). Смерть у цьому місті, далеко від Батьківщини, від туберкульозу, – часта доля українських літераторів (можна згадати Гоголя). Смерть у молодому віці – теж часта доля романтиків. Але вражає велика творча спадщина Євгена Гребінки і те, що поряд із досить меланхолійними творами в ній стільки гостросюжетних текстів, цікавих, гумористичних – творінь людини, яка вміла радіти.

Ця стисла розповідь показує, що українська література не тільки розвивала романтизм, а й стала його потужним джерелом. І сьогодні, хоча давно відійшли літературні стилі, течії, епохи ХІХ століття, ми захоплено читаємо Євгена Гребінку і співаємо пісні на його слова. Справжній текст живе, навіть якщо не пам’ятаємо автора. І чим більше ми вивчатимемо епоху романтичних салонів, тим більше зрозуміємо нашого письменника: літератор має допомагати літератору, українець має допомагати українцю.

Джерело: https://uain.press/blogs/686820-686820

 

Категорія: Література | Переглядів: 145 | Додав: shevnadi | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar